Parafia Greckokatolicka pw. Podwyższenia Krzyża Świętego w Górowie Iławeckim

Нові норми Постів!!!

post2

Проповідь Патріарха

Ostatnio dodane

Archiwum

ПРОЩА З ГУРОВА ІЛАВЕЦЬКОГО В КИЄВІ

Udostepnij

IMG 5445Проща охоплює час і простір. Людина долає путь, щоб досвідчити Бога. Бога який чекає. І хоч є Духом, що перебуває і діє повсюду, Він чекає на Адама-Людину. Чекає на мене. Чекає на моє навернення. Чекає мого кроку назустріч, моєї простягнутої руки. Чекає мого зусилля, щоб перетворити мене з пасивного споживача Своїх благодатей на активного учасника історії спасіння. Моєї історії спасіння. Саме з такою настановою вірні ольштинського деканату подались на прощу в Україну. Метою був Київ та участь в освячені Патріаршого Собору Воскресіння.

Наш автобус, немов корабель вирушив з Бартошиць пополудні 9 серпня. По дорозі збирав паломників з Бранєва, Гурова Іл., Лідзбарка Вар., Ольштина та Варшави. Присіли до нас і вірні з Білого Бору та Кошаліна.

 

 

Кожен паломник взяв з собою намірення якому присвячував прощу. Я як організатор візиту патріарха Святослава в Польщі та в Гурові Іл. в червні ц.р., цією прощею бажав подякувати Богу за візит і за все добро яке Господь Бог дарував нашій Церкві з навіданням патріарха. Забрав я також записані карточки з наміреннями моїх парафіян з Лелькова та Гурова Іл. Я був порушений довіреністтю парафіян, які приходили чи в захристію, чи на приходство або просто дзвонили та довіряли мені свої турботи, щоб разом з паломниками я омолював їх та передкладав перед обличчя Господнє у святих місцях України, які плянували навідати. Всі ті намірення ми омолювали кожного дня нашої прощі і просили про світло для кращого розуміння довірених нам завдань в нашій щоденності. Тому та проща була для нас школою молитви але також школою пізнаванням славного минулого українського народу.       

Дорога наша вела через Львів. Бо ж годі святкувати Ювілей 1025-ліття Хрещенння Русі-України не навідавши так важливого місця для греко-католиків, якими залишається Собор Св. Юра з тлінними останками славних провідників та свідків віри нашої Церкви як: митр. Андрей Шептицький, патріарх Йосиф Сліпий, кард. Іван Любачівський. Львів захоплює своєю архітектурою та полонює неповторною атмосферою. Помилувавшись містом Лева ми подались через Київ до Черкас. І тут несподіванка. Перед нами дорога як в Європі: рівна, дві смуги. При дорозі кафе, заправкі, на яких можна зупинитись з задоволенням. Більшість паломників вперше їхало до Києва. Тому і побачене зразу розвіяло упередженість та побоювання і надихнуло до позитивного сприймання України.

Наш шлах проліг через місця дорогі для кожного українця: край Шевченка та Хмельницького. Тут нами дуже гарно занявся о. Юліян Шеремета, настоятель парафії Покрови Пресвя. Богородиці УГКЦ в Черкасах. Дбав, щоб нам нічого не бракувало. Екскурсоводи яких підібрав, а це дві Людмили: баба зі своєю онукою, - з великою любязністтю та повагою розкривали нам чар і феномен черкащини в минулому українського народу. Навідуючи Моринці, Шевченкове (Кирилівку), двір Енгельгарда, Вільшану, Городище, Смілу під супровід слова молодої Людмили ми одержали багато світла для зрозуміння Кобзаря Шевченка. Отець Юліян передав нам вельми цікаву вістку про Шевченка а саме, що він був хрещений греко-католицьким священиком. Бо ж Греко-католицьку Церкву (уніятську) в Росії було ліквідовано щойно в 1839р. Чигиринщина теж була для нас важливим уроком історії: Медведівка, Мельники, урочище Холодний Яр, хутір Буда, Матронинський монастир, 1000-літній дуб Залізняка. За тими назвами вкривається історія Коліївщини  (XVIII cт.) та Холодноярської Республікі (1918-1923). Навідуючи Суботів згадали я слова Шевченка, які він в 1845р. записав: «Стоїть в селі Суботові / На горі високій / Домовина України – / Широка, глибока: / Ото церква Богданова. / Там то він молився,/ Щоб Москаль добром і лихом / З Козаком ділився. / Мир душі твоїй Богдане! / Не так воно сталось:/  Москалики, що зустріли, / все очухрали;» І ця церква надалі стоїть нагадуючи про описане Шевченком минуле але і приближує образ сусіда України. Церква відновлена. Приналежить Київському Патріархату. «Отче наш» ми заспівали за всіх, що творили складну історію цього краю. До Чигирина ми приїхали у велику спеку. Оскільки в музеї Хмельницького не має кондиціонерів треба нам було поспішати. Після виснажливих днів, відпочинком стало плавання параплавом по Дніпрі.

На Макавеїв ми взяли участь у святочній Літургії та освяченні зілля. А воно на всіх нас зробило враження. Місцеві приснесли його багато та різноманітне. По освяченні паломники з великою ревністтю намагались нашвитко вивчити назви цього зілля та збагнути призначення.  В автобусі  весь день ми милувались запахом зілля, яке одержали від черкащан. В нас такого не буває.

На закінення нашого побуту в Черкасах о. Шеремета показав ділянку над берегом Дніпря, яку одержав від міста на будову храму та приходства. В нього готовий проект. Від року шукає спонсорів. Наші паломники склали також пожертви на цю будову.

В дорозі до Києві була в нас зупинка в селі Мошни. Тут збереглась дуже оргінальна церква з першої половини ХІХ ст. Побудована поміщиком Воронцовим за проектом італійського архітекта Торічеллі. За архітектурою нагадує алупківський палац в Криму. Ми попали якраз на закінчення Св. Літургії. Ото ж була нагода побачити храм в нутрі. Відтак, бачили дуже розбудований обряд посвячення зілля на площі біля храму. В часах совєтьских ця церква була діючою. Багато людей з Черкас тут приїздило, щоб одержати таїнства хрещення чи вінчання.

Наступна зупинка це Канів. На дворі неймовірна жара. Дещо прохолодно в Успенському храмі та музеї декоративного мистецтва. Відтак автобусом добрались на сам верх Чернечої гори. Місце чарівне. З дніпрової кручі чудові краєвиди. Всіх вони полонили. Щойно тоді можна було зібрати людей на відвідини музею Шевченка. Музей оновлений. Хто був в ньому перед ремонтом то кажуть, що зараз він не має душі. І ми відбувши черговий урок подались на могилу Тараса. Запалили свічку, Вічная память – відспівали. А відтак був і Заповіт, і Реве та стогне Дніпр широкий. Були це зворушливі хвилини. Відходячи зупинились біля пам’ятного знаку Олексі Гірнику. Напис на ньому вказує на національну зрілість і героїзм людини. Ось і напис: «Пам’ятний знак на честь Олекси Гірника який з любові до України та гніву до її гнобителів спалив себе на Тарасовій горі 21 січня 1978року». Родом був з іванофранківщини. Болів за долю свого народу. На передодні виїзду до Канева в листівці до жінки він писав:  «Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець». От і пізнали ми, як важко було бути учнем Тараса в Україні в тамтой час. Вниз гори довелось порахувати східці. А в підніжжя гори свій сувенірний товар розгорнули продавці. Важко було паломників зібрати до автобусу. Пообідавши подались в дорогу. Ще зупинка в Переяславі Хмельницькому біля Вознесенського собору – прекрасна перлина в стилі українського бароко. Це так, щоб хоч діткнути славне минуле старого Переяслава.

І перед нами вечірній Київ. Чорні хмари вкрили небо. Міські лампади не світили бо ж не настала їх пора. На під’їзді до готелю почалася злива. Дощем вітала нас столиця. Ранком в четвер вся наша група, а це 49 осіб, вирушила в місто в супроводі пана Миколи. Він історик, працівник Музею Грушевського. Показався чудовим екскурсоводом. Водив нас місцями які суттєві для минулого українського народу та його Церкви. Маршрут ми почали від Володимирського Собору. На бульварі Шевченка пропам’ятна таблиця на будинку гімназії присвячена Павлу Чубинському, авторові слів гімну України: Ще не вмерла Україна, була нагодою, показати на процес становлення української нації до якого були залучені українці Галичини та Наддніпрянщини. Бо ж мелодію до гімну написав греко-католицький священик о. Михайло Вербицький довголітній парох у Млинах де і похоронений (зараз це село в Польщі при кордоні з Україною біля Радимна). Дальше п. Микола повів нас Володимирською вулицею. А тут пам’ятник М. Грушевському, будинок вчителя де збиралась Центральна Рада. Наші паломники засіли в депутатські крісла в залі зборів, щоб відчути через мить вагомість цього місця в якому рішалась доля України під кінець І світової війни.

Пан Микола повів нас до Золотих Воріт а відтак у найважливішу святиню не тільки України але і всього християнства на пострадянському просторі – до Собору Святої Софії. І хоч цей храм зараз лише музей, то побувати в ньому це мрія не тільки українського вірянина. Почуття неповторні. Переступаєш поріг через який ступали сини та дочки нашого народу від Ярослава Мудрого починаючи. Перед тобою Оранта. Світло, що дістається до середини відбуває свій танець. А Вона, Мати Бога і Мати наша, безупинно молиться. Як в стихирі Богородичен 3 гласа: «Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями покланяються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця предвічного Бога». Вона на нерушимій стіна. Постійна в молитви та заступництві. Сьогодні втішаємось свободою у вірі та незалежністтю держави. А Вона далі в тій іконі з піднесеними руками триває на молитві за нас. І хоч це музей то мури насичені потужною Божим присутністтю. Як добре побувати в такому просторі дії Божого Духа!

Час невблагано минав. Софійська площа. Пан Микола прикликає події з минулого, що тут відбувались. Михайлівський Собор як писанка. Згадали ми цеголки які збирали по наших церквах в Польщі на будову цього собору та Успенського у Печерській Лаврі. Ще погляд на Володимира та з дніпрової кручі на той бік Дніпра. Призвичаюємо наш зір до пишного Собору Воскресіння. Освоюємо його брилу на фоні житлового комплексу Дарниці. Кодуємо в нашій пам’яті. Гуляємо теж по Хрещатику. 

Кожен день заповнений програмою. Відвідуємо Аскольдову могилу з греко-католицькою церквою св. Миколая. Знов урок історії: про князя Аскольда, про героїв Крут, яких могили біля церкви. Поруч пам’ятник Андрія Первозваного. Відвідуємо Видубецький монастир з його віковими храмами. Пам’ятник засновникам міста: Кий, Щек, Хорив та їх сестра Лебідь. Любуємось дніпровими кручами. По дорозі до Лаври відвідуємо «Меморіал пам’яті жертв голодоморів», який примостився впритул до Печерського монастиря на дніпровних cхилах. Відвідувачів зустрічає виголодніле дівча притуливши до своїх грудей колоски збіжжя. В нього притуплений погляд. В глибині зображена свічка яка збирає в собі всі запалені свічки в меморіалі. Вистава, постійний супровід слова про жахіття голодоморів, які навідали Україну в ХХ ст. поражує. Ті жахливі образи ми взяли зі собою до печерського монастиря. Тут мільіони жертв набрали зовсім іншого виміру. Дух бере верх над проминанням. В ближніх печерах ми поклонились преподобним отцям, які від віків тут спочивають. Заглянули до музею Івана Гончара з його колекцією народної творчості зібраної по Україні.

На завершення дня ми подались до Собору Воскресіння – мети нашого паломничання. Пора була дуже вдячна. В Соборі та навкруг волонтери кмітливо виконували поручені їм завдання: одні проводили реєстрацію, другі прибирали Собор, треті займались десятками інших робіт необхідних для такого заходу. Людей не було багато. Тому ми могли заглянути в кожен куточок цієї грандіозної будівлі. Будівля потужна. Молодші піднялись аж на сам верх купола. Велич храму зроджує в серці кожного греко-католика почуття гордості за нашу Церкву, яка спромоглась на таке свідоцтво віри в серці України. Потомлені деякі зійшли до Дніпра, щоб помочити ноги. Знов Собор постав перед нами у повноті своєї краси. Пишний та могутній. Над входом сам Воскреслий Христос. Як же ж не радіти нам, коли бачимо як воскресає наша Церква над Дніпром? Ідучи до метра кожен оглядався за себе немов когось шукав. Оглядався бо ж ще раз, і ще раз бажав поглянути на цю святиню. Бажав помилуватись її видом.

Субота також була заповнена. Пан Микола повів нас на місце де в камені викарбоавні слова: «От куда єсть пошла руськая земля». Тут урок про початки Київської Русі. А дальше Андріївський узвіз зі своїми крамами. Сувеніри, сувеніри. Які вишукані? А вишивки на всякі лади. Це радує! Ти ростеш! Груди гордість розпирає за твій нарід, за його нескорений дух! Узвозом добираємось до Подолу. Контрактова площа. Тут славне минуле прикликають викарбовані в камені: гетьман Петро Сагайдачний (+ 1622) на коні, вдумливий філозоф Григорій Сковорода, що немов шкандибає до своєї-нашої альма матер, Києво-могилянської академії. І вона, відновлена Академія. Кузня талантів нації діє, як і колись, готуючи на службу для блага народу, його синів та дочок. Ще два кроки, щоб навідати відновлену церкву Успіння Богородиці-Пирогощі. Знесена з лиця землі в совєтські часи. Відновлена в часи незалежності. Храм був головною соборною церквою подільських купців, міщан і ремісників, а також центром громадського життя Подолу.

Поспішаємо. В годині 15.00 починається Молебен до св. рівноап. княза Володимира на Володимирській гірці. Щоб вспіти, автобусом підіймаємось на старе місто. Відтак колоною прямуємо на місце молитви. Попереду Мирослав з табличкою «Гурово Ілавецьке – Польща». Поспішаємо до пам’ятника Володимира. А тут море люду. Важко пробитися до середини. Мені вдалось! – дякуючи священичій атрибутиці – вдряпатись на пам’ятник. І з того місця я засвідчую про історичність події. «Уніяти» моляться перед пам’ятником князя Володимира, встановленим самодержавям, щоб держати в підданстві малоросів. А вони розкули кайдани. Самі рішають про свою долю! Чи може бути щось краще в історії народу?

Повертаємось на Поділ. Тут «Пузата хата». Обідаємо. Паломники вже звикли, що самому треба вирішувати про кулінарні смики. Поспішаємо. Неділя – мета нашого паломництва. Головні Святкування 1025-ліття Хрещення Русі-України в УГКЦ та посвячення Собору Воскресіння. Треба готуватись! Повертаємось скоріше до готелю, щоб все як слід прибрати.

Неділя. Ми ранесенько прибули до Собору. Ріки паломників плили до хаму. Оскільки нас зареєстрували як закордонних, то і місце призначили нам не на зовні, а в Соборі на бічному хорі. Звідси можна було стежити за всім обрядом посвячення храму. Стефан все записав своїм фото-апаратом. Де-хто пробував порахувати: владик, священиків. Виходить було біля 50 єпископів. Священиків здавалось море. Нарахуваи біля 600. І тисячі вірних. Переживання неповторні. Ще посвячення води в Дніпрі, духовний концерт. В підвалі Собору виставка присвячена патріарху Сліпому і папі Іванові Павлові ІІ. Мабуть більшість з нас мала змогу поласуватись їх гречкою, яку роздавали з військових казанів. А була пишна.

Ми паломики з ольштинського деканату перемисько-варшавської архиєпархії в Польщі, своєю присутністтю в посвячені Греко-католицького Собору Воскресіння Христового в Києві стали учасниками нової сторінки історії Української Греко-католицької Церкви. Патріарх Йосиф Сліпий писав у 1976р. у своєму Заповіті: « В підземеллях Київської тюрми мене довгими роками мучили, коли я був живим, ...» Чи гадав Він, що не мине 40 років від його Заповіту, і вже не на схилах правого берега Дніпра, де його мучили, а на правому березі будемо довершувати освячення греко-католицького Собору Воскресіння? Свідоцтво віри Сліпого – 18 років сибірського заслання – це та духовна спадщини яка лягла в основу воскресіння нашої Церкви.

На святкуваннях в Києві ми зустріли також паломників з Ольштина, Перемишля, Лемківщини-Горлиць, Білого Бору, Валча, Лігниці які прибули зі своїми душпастирями. Це радує. А водночас показує, як ми греко-католики з Польщі цінуємо кринию нашого християнства, яким залишається Київ.       

Додому повертали ми дуже збудовані та задоволені з почуттям виповненого завдання. Проща була вдалою. Духово ми зросли. На закінчення висловили подяку Богу за цей благословенний час прощі, яким нас обдарував.

о. Іван Лайкіш – ольштинський декан

 

 

Udostepnij

Dodaj komentarz

Dodaj komentarz jako gość

0
1 Komentarze | Dodaj swój
  • Natalia

    Bardzo podobają mi się Wasze koszulki i transparenty! Wiadomo, że to oczywiście nie najważniejszy aspekt pielgrzymki, ale zawsze miło jest widzieć estetycznie wyposażoną ekipę :)

cg

MPR

MPR BANER 300-dpi CMYK-druk

Linki

uhkc logo 
peremyszl logo 
wroclaw logo 
seminar logo  
ContentFileLogo UA 5